Важка атлетика. Артем ІВАНОВ: "У Лондоні доведеться все покласти на вівтар батьківщини"


фото REUTERS

ВАЖКА АТЛЕТИКА

На листопадовому чемпіонаті світу в Парижі чоловіча команда українських силачів, як відомо, завоювала три срібні та дві бронзові медалі. Плюс - шість максимально можливих олімпійських ліцензій на Ігри-2012 в Лондоні. І найбільший внесок у скарбничку нашої збірної вніс на той час ще 23-річний кримчанин Артем Іванов, який у столиці Франції після виступу в категорії до 94 кг двічі здійснював сходження на другу сходинку планетарного п'єдесталу. А нині вже можемо уточнити і справжній вік цього атлета, оскільки днями, 16 грудня, йому стукнуло 24. З чим і вітаємо цього дуже талановитого вихованця - заслуженого тренера України Михайла Заргаряна.

У Парижі срібних нагород Артем був удостоєний за результати в ривку (186 кг) і двоєборстві (407 кг). Причому за такі ж показники в даних номінаціях медалі вищої світової проби отримали відповідно чемпіон світу-2010 росіянин Олександр Іванов і олімпійський чемпіон-2008 Ілля Ільїн з Казахстану. Цим титулованим атлетам Фортуна посміхнулася лише завдяки меншій власній вазі. Так, перший з них виявився легшим нашого Артема тільки на 1,580 кг, а другий - взагалі лише на 160 грамів. Цікаво відзначити, що і в поштовху, де з результатом 221 кг представник України посів четверте місце, йому з тієї ж причини перейшли дорогу на подіум узбек Руслан Нурудінов (був легше на 690 грамів) і іранець Сайед Мохаммадпуркаркараг (на 480).

Безумовно, дуже прикро, що таким ось чином доля-лиходійка, як виявилося, тричі за межами паризького помосту підставила підніжку нашому унікальному самородку з Сімферополя. До речі, Артем і на попередньому чемпіонаті світу-2010 в турецькій Анталії з результатом 402 кг (185 + 217) зайняв ідентичні позиції у всіх номінаціях. Тоді він своєму російському однофамільця в олімпійському двоборстві поступився всього 1 кг. Додамо і те, що за кримчанином вже закріпилося поняття «вічно другий». Адже в тому ж минулому році він набирав срібні суми і на чемпіонаті Європи в Мінську, і на молодіжній першості континенту в кіпрському Лімасолі. Правда, в своєму коронному ривку Артем на цих турнірах нікому золота не поступився. Як, між іншим, і на Євро-2009 в Бухаресті, де вперше за час виступів на міжнародному помості (дай Бог, щоб це більше не повторилося) в поштовху дістав «баранку». Так що, судячи з усього, він не такий вже і «вічно другий». І це, безумовно, постарається довести на олімпійському помості в Лондоні.

СРІБЛО НА ВЕС ЗОЛОТА

Наша бесіда з Артемом Івановим відбулася після урочистої процедури, на якій цього атлету і його наставнику Михайлу Заргаряну президент НОК України Сергій Бубка вручив належні нагороди кращим в листопаді спортсмену і тренеру країни.

- Звання кращого спортсмена місяця стало для вас, Артем, приємною несподіванкою?

- Дуже приємною. Причому його я удостоєний вже вдруге. У минулому році так оцінили моє срібло на вересневому чемпіонаті світу в Анталії. Тоді, вважаю, був мені виданий своєрідний аванс. Радий, що тепер його підтвердив. Та й взагалі отримати такий приз з рук легендарного Сергія Назаровича Бубки - хіба, скажіть, це не потаємне бажання для будь-якого атлета. Мрію і в третій раз стати кращим спортсменом, але вже серпня 2012-го. Адже саме тоді ж в Лондоні відбудуться олімпійські старти ...

- А чи задоволені ви своїм останнім виступом в Парижі?

- Так, відсотків на 90. А решта 10 - становить незадоволеність. І тому, що срібло - це все ж не золото. Ну, не реалізував себе повністю для першого місця, а тому і знову став другим.

- Чого ж не вистачило для перемоги?

- По-перше, на зважуванні перед змаганнями я, як потім з'ясувалося, виявився трохи важчим головних конкурентів. Але головне навіть не це, а те, що після впевнено піднятих в ривку початкових 181 кг під час наступного підходу до ваги 186 кг мене підвела травма. Защеміло сідничний нерв, і це відбилося болем в спині.

- І як після цього в третьому підході вдалося приборкати таку штангу?

- За три хвилини між виходами на поміст пройшов швидку реабілітацію і начебто стало трохи легше. Біль у спині, звичайно ж, ще давала про себе знати. Довелося, зчепивши зуби, піднімати снаряд. Ну і в общем-то зміг впоратися з цією вагою.

- Якби не осічка в першому виході на 186 кг, то на який результат розраховували в своєму коронному вправі?

- Сподівався, звичайно ж, або зовсім близько підібратися до застарілі світового рекорду 188 кг, встановленому ще 12 років тому Акакіосом Кахіашвілісом з Греції, або навіть його перевищити. Але, як є - так є ...

- У поштовху два підходи на 216 і 221 кг були успішними. Чому ж потім замовили вага 227 кг, а не пішли на 222 кг, які, як з'ясувалося, приносили б і срібло в цій вправі, і золото в двоєборстві?

- Хто знає, як би складалася потім ситуація. Адже цілком можливо, що 222 кг і не вистачило б для чемпіонства. Мені здається, що для золота в двоєборстві потрібно було б штовхати десь 224 кг. Ну, не пішли на це. Взагалі ж - я в такі тактичні ігри не граю. Моя справа піднімати ту вагу, який на штанзі. І психологічно до цього треба бути готовим, що не расхлябиваться. А в протокол вдивлятися і стежити, як виступають суперники, - функція тренерів. Коротше кажучи, кожен повинен займатися своєю справою.

- А взагалі ж були готові приборкати і ті самі 227 кг?

- Важко сказати: може - так, а може - й ні. Адже наші можливості і реальність далеко не завжди гармонійні. Хотілося, безумовно, підняти цю вагу і тим самим на кілограм перекрити ще один старий рекорд світу Кахіашвіліса в двоєборстві (412 кг). Швидше за все, думаю, був до цього готовий. Але, по-перше, давала ще про себе знати та травма, отримана при виконанні ривка. А ще трапилася технічна помилка. Я не кращим чином закинув штангу на груди, і коли з нею встав - вона мене трошки розхитати. Після цього вже було дуже важко підсаджуватися під снаряд. Мушу зауважити, що поштовх - більш складна вправа, ніж ривок. Воно складається з двох фаз. Спочатку потрібно правильно взяти штангу на груди. Так, щоб ти встав і відчув під собою опору. І якщо вона тебе розхитали, то який же тоді вийде поштовх з грудей. Тому необхідно намагатися обидві фази виконувати на оцінку «відмінно».

- Перед паризькими випробуваннями ви на чемпіонаті України у Вінниці виступали в наступній категорії до 105 кг, оскільки, очевидно, тоді не було особливої необхідності скидати зайві 2 кг власної ваги. І встановили там особисті досягнення, набравши в сумі 415 кг (190 + 225). Чи могли і в Парижі вийти на такий рівень результатів?

- А чому б і ні. Втім, не слід забувати, що виступ на міжнародній арені і тим паче чемпіонаті світу, не йде ні в яке порівняння зі змаганнями нашого внутрішнього календаря. І не ті нерви, і не ту напругу. І сама обстановка, природно, інша. Якщо ти вдома в спокійній ситуації сам виходиш на поміст і сам змагаєшся, то на світовому форумі вже працювати доводиться на межі, в дуже екстремальній атмосфері. Так що тут якісь паралелі незастосовні.

СТАКАН ВОДИ, що позбавив чемпіонства

- Сгонка зайвої ваги далася важко?

- Цей процес перед змаганнями у мене зазвичай проходить нормально, оскільки більше, ніж зайві 3 кг, не дозволяю собі наїдати. Та й сам по собі вагу у мене трошки падає - від переживань і інших стресових ситуацій, без яких в спорті вищих досягнень просто не обходиться.

- А ті самі «нещасливі» 160 грамів, що коштували вам золота, можна було скинути напередодні старту?

- Напередодні зважування, зізнаюся, у мене розгорівся апетит. І я дав собі слабинку, з'ївши трошки довше, ніж передбачалося. Навіть зайвий стакан випитої води тут може зіграти чималу роль. Про такий важливий нюанс забувати не слід. Це стане для мене хорошим уроком на майбутнє. Взагалі ж, коли виходиш на зважування, то не маєш ніякої інформації про те, як цю процедуру пройшли твої конкуренти. Вже потім з стартового протоколу дізнаєшся такі дані. І лише тоді можна проаналізувати ситуацію, що склалася.

- І головне тут, напевно, не перестаратися?

- Безперечно. Адже тоді не будеш себе почувати комфортно, як в своїй тарілці. А коли відчуваєш, що це твій бойова вага, то приходить самозаспокоєння. Можна було б, звичайно, ще на 1-2 кг схуднути. Однак не потрібно забувати і про те, що при цьому втрачається м'язова маса.

- У вас в категорії до 94 кг на міжнародній арені підібралася дуже солідна компанія конкурентів. І, напевно, кожен з них здатний піднести будь-які сюрпризи?

- Так, наша категорія у важкій атлетиці дуже популярна. Як і взагалі все ваги, починаючи з 77 кг і закінчуючи суперважкою. Тут вже менше відчувається засилля представників азіатських країн і на головні ролі виходять російські, українські, білоруські богатирі, у яких грає слов'янська кров. Я до всіх суперників ставлюся з великою повагою. І не можу сказати, що нібито на голову сильніше або краще їх. Всього під час змагань мають рівні шанси, все намагаються перемогти. Можливо, комусь більше щастить, комусь - менше. Всяке трапляється. Тут навіть не можна скидати з рахунків різні дрібниці, будь-які нюанси.

- А з ким ще, крім Іллі Ільїна та Олександра Іванова, потрібно, як то кажуть, тримати вухо гостро?

- Гідну конкуренцію слід очікувати ще з боку, по крайней мере, трьох сильних атлетів - іранця, узбека і румуна (маються на увазі відповідно - Сайед Мохаммадпуркаркараг, Руслан Нурідінов і Валеріу Каланча. - Прим. В.К.). А разом зі мною - і виходить ось така шістка лідерів. Ну, можливо, до Олімпіади до рівня цього секстету може підрости ще парочка атлетів.

- На помості ви все, безумовно, суперники. А як за його межами?

- З Сашею Івановим і Іллею Ільїним ми досить-таки хороші друзі. Підтримуємо стосунки через Інтернет, листуємося. Нічого негативного про них сказати не можу. Завжди приємно з ними спілкуватися. А хто сьогодні сильніше - показує поміст, а не щось закулісне. Ми, може бути, і по життю б дружили. Просто нас розділяють кордони. Головне, щоб наша конкуренція залишалася тільки в змагальному плані. Ну а в спілкуванні з іншими суперниками нас розділяє мовний бар'єр. Втім, це зовсім не привід для якоїсь неприязні. По крайней мере, спостерігаються цілком приятельські взаємини.

ДВІ СТОРОНИ ОДНІЄЇ МЕДАЛІ

- У вашій, Артем, колекції вже два срібла в двоєборстві світової карбування. Перше з них важила менше золота на 1 кг, а друге - на 160 грамів. Чи є для вас різниця між цими двома благородними металами - анталійського і паризького зразка?

- В минулому році я дуже радів, тому що це було моє на той час найвище досягнення. Відчував якусь ейфорію, оскільки вперше в двоєборстві зійшов на світовий п'єдестал. А ось від нинішнього другого срібла залишився хоча і маленький, але, все ж, негативний осад. Адже міг же бути в Парижі першим. Ну, не завоював золото. Що поробиш: спорт - є спорт.

- Але все ж, як вважаєте: була якась тактична помилка або щось інше?

- На цю тему, думаю, можна довго філософствувати. Знаєте, тут багато різних причин. Починаючи з технічних і закінчуючи тактичними. Можна, звичайно, що завгодно прогнозувати і як завгодно аналізувати. Однак зі стовідсотковою точністю відповісти на це питання дуже і дуже складно.

- У вас, Артем, завжди козирним був ривок. Нині ж, з усього видно, і поштовх вже не «ахіллесова п'ята»?

- Ми з тренером Михайлом Сергійовичем Заргаряном серйозно взялися і за цю вправу. Знайшли помилки і почали над ними працювати. Відкрию маленький секрет: на тренуваннях навіть піднімав 235 кг, що на 3 кг більше світового рекорду поляка Шимона Колецкого. А в ривку на базі в Чернігові підкорював 190 кг - на 2 кг перевищуючи досягнення Кахіашвіліса.

- Чого, скажімо так, без зайвої скромності, Артему Іванову не вистачає для досконалості?

- Ну, це вже дуже круто сказано. Можу тільки підкреслити, що спортсмен завжди і постійно повинен розвиватися у всіх напрямках. І також, безумовно, в духовному і в психологічному аспектах. І прагнути досягти якогось ідеалу. Адже кожен гомо сапієнс не зупиняється у своєму розвитку. Лягаєш спати - у тебе в голові рояться ви одне й те. Прокинувся - вже начебто інший ти людина.

- Щоб в цій бесіді, як то кажуть, закрити паризьку тему, хотілося б запитати, які враження на вас залишила столиця Франції, один з найкрасивіших міст світу?

- У Парижі мені довелося побувати вперше. Звичайно ж, хотілося з ним познайомитися ближче. На жаль, не вийшло. На наступний день і потім ще кілька після виступу на помості я ледве-ледве з ліжка піднімався, оскільки цьому заважала біль в спині. Ну, вдалося з відстані побачити Ейфелеву вежу, на вершину якої і не піднімався. Загалом - зупинився на Єлисейських Полях, ніж моє знайомство з Парижем фактично і обмежилося. Але враження на мене навіть настільки скромна екскурсія справила незабутнє. Можливо, коли-небудь потім після закінчення спортивної кар'єри вдасться знову опинитися в цьому місті вже в якості туриста і більш докладно з ним познайомитися.

Зачекайте, поки розсіється ТУМАН НАД Альбіону

- Настає час уже безпосередньої підготовки до Лондону-2012, розгону в олімпійське літо. Ці тренувальні рубежі, очевидно, хочеться перевести на змагальні рейки?

- При великому бажанні - можна і гори перевернути. Коли цього відповідають всі умови, коли збігаються сподівання спортсменів, тренерів та всіх інших до цього причетних людей. Адже це ж не я один йду до цих результатів. Мене веде до них хвиля всіх супутніх ситуацій. Починаючи від наставників і закінчуючи спонсорами-чеснотами. У порівнянні з такими меценатами держава в цьому аспекті допомагає нам лише на 20-30 відсотків.

- Як ви думаєте, які потрібно буде показати результати, щоб зійти на п'єдестал Ігор-2012?

- Олімпіада - справа непередбачувана. А тому з повною впевненістю про це можна буде сказати лише тоді, коли після виступу атлетів нашої категорії до 94 кг остаточно розсіється туман над Альбіоном. Але, думаю, що в двоєборстві знадобиться набрати від 405-407 кг - до 415 кг. Це я маю на увазі, що стільки буде важити олімпійське золото. Взагалі ж важко сказати. Тому з упевненістю можу передбачити, що боротьба очікується дуже напружена, результати - щільні, на одному високому рівні. І кожен постарається використовувати більш гнучку тактику. Чи будуть там рекорди? Хто знає. Адже на Іграх головне - медаль. А полювання на рекорди піде тільки за умови, що без них не проб'єшся на п'єдестал. Багато що залежить і від спортивної форми. Ми будемо її планомірно набирати. Доведеться, як то кажуть, покласти на вівтар батьківщини всі свої сили, всю енергію. Словом - все, все ...

- Напевно, план підготовки Артема Іванова до лондонських випробувань уже складено?

- А як же. За основу взята підготовка до тих найбільшим турнірам, в яких раніше брав участь. Включаючи, звичайно ж, і мій дебют на Іграх-2008 в Пекіні, де я, тоді ще 20-річний юніор, зайняв в своїй категорії 11 місце. Ми з тренерами все проаналізуємо, постараємося з колишніх помилок витягти уроки. Відпочивати нам колись. Уже через тиждень після повернення з Парижа почався відновлювальний збір в Коломиї. Потім трохи потренуюсь на олімпійській базі в Конча-Заспі. Після новорічних свят плануються збори в Феодосії. Після цього надовго пропишіть на спеціалізованій базі в Чернігові. І пішло-поїхало ...

- До речі, бачите свої помилки і шляхи їх усунення?

- Звичайно ж, бачу. Сподіваюся, що при безпосередній підготовці до Олімпіади вже зовсім по-іншому, більш принциповим поглядом буду оцінювати свій тренувальний процес, усувати технічні та інші помилки.

КОЛИ І 20 ТОНН - не в тягар

- Щоденні напружені тренування для вас тягарем або в задоволення?

- Коли у тебе є висока мета, то будь-який навіть каторжна праця для її досягнення повинен бути в задоволення. Без цього наміченого результату не досягнеш. Тренуюся практично кожен день. Навіть в відновлювальний або розвантажувальний період завжди роблю зарядку, розминку, займаюся загально-фізичною підготовкою. Тому що не можна давати м'язам остигати. А щоб вони не засипали - треба постійно бути в русі.

- І скільки металу доводиться піднімати за тренування?

- Коли у нас за планом інтенсивне тренування, то, буває, тягаю більше 10-20 тонн заліза. На інших заняттях - може, і трохи менше. Багато що тут залежить і від стану здоров'я.

- В яких турнірах плануєте брати участь до Олімпіади?

- Намітілі Виступ в двох стартах. Це - Лютнева Кубок України и чемпіонат країни, Який состоится десь на качана літа. До кубкового змагань я только буду набіраті форму. І, природно, ні про Які Високі результати и рекорди там мови буті НЕ может. Це самє можна Сказати и до участі в чемпіонаті України. Аджея треба поберегті собі перед головного стартом чотіріріччя у Лондоні, оскількі ніхто НЕ застрахований від непередбаченіх травм. Та й з ВІКОМ (Не можу, Звичайно, Сказати, что Вже старий) процес Відновлення идет значний повільніше. Не так, як це Було, скажімо, п'ять-шість років тому. Можливо, в процесі тренувань і будуть якісь проходки на рекордні ваги. Подивимось. А ось в квітневому чемпіонаті Європи, який відбудеться в Анталії, вже точно виступати не доведеться. Це в наші плани не входить.

- Ви, як відомо, в хорошому сенсі цього слова - жадібний до змагань. Наприклад, в минулому році довелося брати участь в Кубку України, чемпіонатах світу, Європи, країни, молодіжній першості континенту. А в нинішньому сезоні були виступи на тих же двох національних турнірах, міжнародному Меморіалі Якова Куценка та світовому форумі в Парижі. Напевно, ніхто з провідних наших атлетів не мав стільки стартів?

- Чого вже там гріха таїти: так, дуже люблю змагатися. Однак, порадившись з тренером, вирішили, що в олімпійський рік слід приборкати в цьому плані свою спритність. Михайло Сергійович Заргарян мені сказав: ти вже досяг того досвіду, що більше сил необхідно віддавати найголовнішим турнірів. Готуватися до них більш ретельно. Зосередити на це все думки. І не розтрачувати свої сили даремно. Тому що розпорошуватися на все - просто не має сенсу. І м'язи адже треба поберегти - не залізні ж вони. Та й важка атлетика, не секрет, вид спорту досить-таки травмонебезпечний. Виступити ж завжди намагаєшся якомога краще. А ось до чого це може привести - ніхто не наважиться дати гарантій ...

- А на сімейному поприщі за минулий після нашої останньої зустрічі рік, коли ви вперше почали використовувати батьківщину срібним призером світу, чи відбулися якісь суттєві зміни?

- Натяк - зрозумілий. Ні, поки що ходжу в неодружених. І з цієї іпостасі ще вийти не планую. Принаймні - до Лондона. Та й як, скажіть, створювати сім'ю, коли у мене ще немає свого кута. І своєї олімпійської медалі. Не можна поки розпорошуватися на два фронти. Адже є мета, до якої прагну. І вона зводиться до підкорення олімпійського п'єдесталу. Звичайно ж, хотілося б, щоб у мене в Сімферополі, де живу і тренуюся, була своя квартира. І щоб вона не обмежувалася однією кімнаткою. Поки ж доводиться тулитися в скромних умовах звичайного гуртожитку за адресою: Сімферополь, вулиця Кримських партизан, будинок 5, кімната 59, четвертий поверх. Як то кажуть, чим багаті - тим і ...

Володимир Казимир, Спорт-Експрес в Україні

Звання кращого спортсмена місяця стало для вас, Артем, приємною несподіванкою?
А чи задоволені ви своїм останнім виступом в Парижі?
Чого ж не вистачило для перемоги?
І як після цього в третьому підході вдалося приборкати таку штангу?
Якби не осічка в першому виході на 186 кг, то на який результат розраховували в своєму коронному вправі?
Чому ж потім замовили вага 227 кг, а не пішли на 222 кг, які, як з'ясувалося, приносили б і срібло в цій вправі, і золото в двоєборстві?
А взагалі ж були готові приборкати і ті самі 227 кг?
Чи могли і в Парижі вийти на такий рівень результатів?
А ті самі «нещасливі» 160 грамів, що коштували вам золота, можна було скинути напередодні старту?
І головне тут, напевно, не перестаратися?