Президент Сербії Борис Тадич править в невдалий час у невдалому місці

"Правда.Ру" продовжує цикл розповідей про тих, хто вершить світову політику. Сьогодні в центрі уваги - президент Сербії Борис Тадич. Важко знайти політика, якому довелося б керувати країною в настільки невдалий час. І як поєднати особисте схиляння перед Заходом з бажанням зберегти Косово? Тадич намагається це зробити, але виходить погано.

Джерело: Вести.Ру

Борис Тадич народився 15 січня 1958 року в Сараєво в родині дотримується прозахідних поглядів дисидента Любомира Тадича. Ймовірно, що панувала в сім'ї атмосфера і визначила трепетне ставлення нинішнього сербського лідера до Євросоюзу і США. Бажання зробити свою країну частиною західного "демократичного" світу Тадич проніс через усе своє життя. І своїм принципам він залишався вірним ніколи - навіть коли дійсність була зовсім далекою від його ідеалів.

Ще в дитинстві сім'я майбутнього президента переїхала в Белград, де він закінчив і школу, і університет за спеціальністю "клінічна психологія". Деякий час він пропрацював в лікарні і Інституті психології Сербської академії наук, викладав в гімназії. Однак ще в молодості політика зайняла в його житті саме видне місце. Тадич кілька разів брав участь в опозиційних комуністичної влади зборах, за що його неодноразово піддавали арештам - правда, не дуже тривалим.

Читайте також: Слов'яно-мусульманська бомба для Сербії

Вільно висловлювати свої погляди в Югославії стало можливим тільки на рубежі 1980-1990-х років, коли Тадіча пішов вже четвертий десяток. У 1990 році він вступив до лав прозахідної Демократичної партії, створеної двома майбутніми сербськими прем'єрами - Зораном Джінджичем і Воїславом Коштуніцею. Згодом Коштуніца став налаштований більш патріотично і антизахідно, а ось з Джінджичем Тадич йшов рука об руку аж до вбивства останнього на сходах будівлі Скупщини в 2003 році.

Демократична партія виступала за вступ країни в західне співтовариство. Однак на хвилі розпаду Югославії або відразу ж після нього шансів прийти до влади у демократів не було. У 1988-1989 роках почався конфлікт в Косові, в першій половині 1990-х років запалахкотіло в Хорватії та Боснії і Герцеговині. Націоналістична риторика тодішнього президента Слободана Мілошевича була куди популярніші, ніж західництво Тадича і його соратників. Йому було уготована доля опозиціонера.

Сам Тадіч робив досить стрімку партійну кар'єру. У 1990-ті роки він був депутатом Скупщини, секретарем і заступником голови Демократичної партії. Крім того, майбутній президент заснував і очолив громадську організацію під назвою "Центр демократії і розвитку", яка виступала проти Мілошевича. Колишнього лідера Тадич критикував за авторитаризм, нездатність домовитися з Європою, США та новими незалежними державами на території колишньої Югославії.

Читайте також: Албанська бомба проти південних слов'ян

На рубежі 1996-1997 років була зроблена перша спроба відсторонення Мілошевича від влади. За Белграду місяці безперервно ходили натовпи демонстрантів, і "шеф" Тадича Джинджич грав на них саму помітну роль. Але з першого разу звалити президента не вдалося. Довелося чекати виборів 2000 року. До цього моменту вже прокотилися бомбардування НАТО, Белград фактично втратив контроль над Косовом. Дні Слободана при владі були полічені. У жовтні 2000 року він пішов з президентського поста, а через півроку його видали Гаазькому суду. Чому Тадич абсолютно не противився.

Прихід до влади в тоді ще колишньої Союзної Республіки Югославії (частина якої була Сербія) президента Воїслава Коштуніци знаменував собою кар'єрний зліт демократів. Джинджич став прем'єр-міністром, а Тадич - міністром комунікацій СРЮ. 12 березня 2003 року Тадича помилково вважали мертвим. У той день на ступенях Скупщини застрелили Джинджича. Багатьом здалося, що поруч з ним був Тадич, проте насправді мова йшла про важко пораненого охоронця прем'єра. На ділі ж Тадич вижив, очолив Демократичну партію, став міністром оборони Співдружності Сербії і Чорногорії (так з 2003 року називалася СРЮ) і членом Ради безпеки Сербії.

Влітку 2004 року Тадич став кандидатом на президентських виборах від Демократичної партії. У числі його гасел були входження в Євросоюз, видача Гаазькому трибуналу підозрюваних у військових злочинах, налагодження відносин з Хорватією і Боснією, участь в програмі НАТО "Партнерство заради миру". Єдине, в чому він все-таки не був радикальним західником - це в питанні Косова. Тадич категорично відмовлявся змиритися з його втратою, хоча виступав за діалог з місцевими албанцями.

Читайте також: Серби не готові міняти Косово на ЄС

Вибори 2004 року, як і вибори 2008-го, проходили по одному і тому ж сценарію. У першому турі Тадича випереджав лідер націоналістичної Сербської радикальної партії Томіслав Ніколіч, проте в другому Тадіча вдалося перемогти з результатом близько 52 відсотків. І ось майже вже вісім років лідер Демократичної партії перебуває при владі, в Скупщині Сербії сьогодні він має більшість (за збігом обставин, завдяки підтримці соціалістів - спадкоємців Мілошевича). Тільки ось успіхи у президента дуже сумнівні.

Все почалося з того, що Чорногорія взяла курс на відділення і руйнування співдружності з Сербією. У травні 2006 року там пройшов референдум, в результаті якого майже 56 відсотків чорногорців висловилися за незалежність. Ніякої контрпропаганди Тадич не вів. Багато людей просто залишилися вдома і не пішли на ділянки, вирішивши, що результат визначений. Як підсумок - колись братська республіка, яка розмовляє тією ж мовою і яка сповідує той же православ'я, що і серби, визнала незалежність Косова і сьогодні всіляко дистанціюється від Белграда.

Тадич поставив дуже багато на нормалізацію відносин з Хорватією і Боснією. Однак і хорвати, і боснійські мусульмани, як і раніше звинувачують сербів у всіх смертних гріхах. І з Загреба, і з Сараєво раз у раз чуються погрози подати проти Сербії позови. Якщо хорвати поки тільки загрожують, то боснійські мусульмани вже намагалися звинуватити Сербію в геноциді мусульман в Сребрениці зразка 1995 року. Хоча Гаазький суд визнав цю акцію військовим злочином, але платити Сербії не довелося. Правда, Тадич приніс публічні вибачення за дії сербів тоді. Тільки ось перед самими сербами за жертви не вибачився ніхто.

Читайте також: Як Тадич продав ЄС Младича

Тадич виконав свою передвиборну обіцянку щодо видачі Гаазькому трибуналу лідерів хорватських і боснійських сербів. У 2008 році був заарештований колишній лідер боснійських сербів Радован Караджич. У 2011-му настала черга військового керівника боснійських сербів Ратко Младича і колишнього глави Республіки Сербська Країна (РСК) в Хорватії Горана Хаджича. Кожен раз сербський президент супроводжував видачу екстреній прес-конференцією. І його анітрохи не збентежило, що чи не більшість сербів вважає цих людей національними героями, рятують одноплемінників від геноциду.

Навіщо Тадич робить це - зрозуміло. Адже видача підозрюваних у військових злочинах є одним з головних умов початку переговорів про входження Сербії в Євросоюз, а саме в ЄС він бачить майбутнє своєї країни. Деяких успіхів йому досягти вдалося. Так, в кінці 2009 року в ЄС було прийнято рішення про скасування віз для сербів. Для країни, до мільйона жителів якої знаходяться на заробітках в Західній Європі, це означає немало. Однак головна перешкода тут - Косово. Адже його незалежність визнали більшість країн Євросоюзу ...

Саме на роки його президентства довелося проголошення незалежності Косова, яку негайно підтримали всі провідні держави Заходу. Дивно, але сербський президент вважає запорукою повернення краю ... переговори з ЄС. Але поки що з Брюсселя, Берліна та інших столиць йому ясно дають зрозуміти: визнай незалежність Косова, почни переговори з албанською владою краю - і тоді поговоримо.

На такі радикальні кроки Тадич не йде, проте одноплемінників належним чином не підтримує. Коли косовські серби спробували перешкодити перекриття кордону краю з основною частиною Сербії, їх розігнали німецькі та австрійські солдати. Тадич на допомогу одноплемінникам не надіслав нікого.

Тадіча не позаздриш: він виявився між двох вогнів. Заради членства в Євросоюзі від нього вимагають віддати Косово, але для будь-якого серба подібне - удар по національному самолюбству. Але ж та ж Німеччина через незговірливість може вислати сотні тисяч сербських гастарбайтерів. Так що не пощастило Тадіча керувати такою країною в такий час. Економіка зруйнована, а зовнішні сили намагаються її добити. А то, що на ці зовнішні сили президент розраховує, тільки погіршує становище керованої ним країни ...

Читайте найцікавіше в рубриці " світ "