Що повинен знати директор про банкрутство до його початку

За правилами, встановленими ст. 9 Закону про банкрутство, керівник боржника зобов'язаний звернутися із заявою боржника в арбітражний суд у разі, якщо:

• задоволення вимог одного кредитора або кількох кредиторів призводить до неможливості виконання боржником грошових зобов'язань або обов'язків по сплаті обов'язкових платежів і (або) інших платежів в повному обсязі перед іншими кредиторами;
• органом боржника, уповноваженим відповідно до його установчих документів на прийняття рішення про ліквідацію боржника, прийнято рішення про звернення до арбітражного суду з заявою боржника;
• органом, уповноваженим власником майна боржника - унітарного підприємства, прийнято рішення про звернення до арбітражного суду з заявою боржника;
• звернення стягнення на майно боржника істотно ускладнить або унеможливить господарську діяльність боржника;
• боржник відповідає ознакам неплатоспроможності та (або) ознаками недостатності майна.

Заява боржника повинна бути спрямована в арбітражний суд в найкоротший термін, але не пізніше ніж через місяць з дати виникнення відповідних обставин. Для виявлення ознаки своєчасності подачі такої заяви Закон про банкрутство вимагає встановлення конкретних часових періодів і дат, в які виникли ознаки неплатоспроможності боржника і виник обов'язок керівника по подачі заяви про визнання товариства банкрутом. Даний висновок знайшов своє відображення в судовій практиці. Наприклад, Постанова ФАС МО від 06.12.2012г. у справі №А40-42262 / 12-38-104.

Іншими словами, керівник як одноосібний виконавчий орган юридичної особи, що діє без довіреності і відповідає за стан справ в ньому, не повинен втрачати пильність при розрахунках з контрагентами. Необхідно не допускати перевищення розміру своїх грошових зобов'язань над вартістю активів. При цьому, як зазначено в Постанові АС ДО від 27.01.2015 № Ф03-6136 / 2014 формальне від'ємне значення активів, визначене за даними бухгалтерської звітності, за відсутності інших доказів неплатоспроможності, не свідчать про неможливість суспільства виконувати свої зобов'язання.

Беручи на себе будь-які зобов'язання при укладанні угод (по оплаті товару, про повернення позики або кредиту та інш.), Керівник повинен оцінювати власні сили по виконанню даних угод перед кредитором. Не можна допустити припинення виконання взятих на себе зобов'язань по причині того, що гроші для розрахунків в один «прекрасний» момент просто закінчилися. Якщо ж це сталося, то буде доцільним визначити для себе конкретну дату припинення виконання зобов'язань, від якої і піде зворотній відлік для подачі заяви на «самобанкрутство».

По персоналіях закон чітко вказує, що заява має бути подана і підписана саме керівником боржника, однак, п.1 ст. 37 Закону про банкрутство робить з цього правила виняток: заява може бути подана особою, уповноваженою відповідно до статуту організації на подачу заяви про визнання боржника банкрутом. З одного боку, закон допускає подачу заяви іншими особами (засновниками), ніж чим керівник, а з іншого - обмежує цю можливість статутом боржника. Таким чином, якщо один із засновників уповноважений статутом організації на подачу заяву про визнання банкрутом, то він має право подати таку заяву.

Наслідки невиконання обов'язку по подачі заяви про визнання юридичної особи самого себе банкрутом тягнуть ризики залучення до субсидіарної і адміністративної відповідальності.

Так, п.2 ст. 10 Закону про банкрутство встановлено, що порушення обов'язку щодо подачі заяви боржника до арбітражного суду тягне за собою субсидіарну відповідальність керівника або засновника боржника. Причому така відповідальність настає за зобов'язаннями, що виникли після закінчення терміну, в який керівник зобов'язаний був подати заяву на банкрутство очолюваної ним організації. Якщо коротко, то думка звучить так: при необхідності не подав заяву на банкрутство - заплати за боргами фірми!

Суди виходять з того, що можливість залучення до субсидіарної відповідальності з підстав п.2 ст.10 виникає при наявності сукупності наступних умов: 1) виникнення одного з перерахованих в п. 1 ст. 9 Закону про банкрутство обставин; 2) неподання заяви про банкрутство боржника протягом місяця з дати виникнення відповідної обставини; 3) виникнення зобов'язань боржника, за якими зазначені особи притягуються до субсидіарної відповідальності, після закінчення терміну, передбаченого п. 2 ст. 9 Закону про банкрутство (Постанова АС ЦО від 28.05.2014 у справі № А14-4122 / 2011, Постанова АС ЦО від 30.01.2014 у справі № А23-4643 / 10Б, Постанова АС МО від 22.01.2015 № Ф05-15808 / 2014 у справі N А41-12830 / 2007,).

З огляду на практику, для директора компанії-банкрута не все так однозначно втрачено, тому що тягар доведення наявності перелічених умов лежить на суб'єкті (арбітражний керуючий, кредитор, ФНС), який бажає залучити керівника до субсидіарної відповідальності.

Що стосується адміністративної відповідальності за невиконання обов'язків по подачі заяви про «самобанкрутство», то в кращому випадку керівник може бути оштрафований на 5 000 - 10 000 рублів, в гіршому - дискваліфікований на термін від шести місяців до двох років (п.5 ст.14.13 КоАП РФ). В даному випадку останній вид покарання є вищою мірою, яка на практиці застосовується досить рідко.

Таким чином, самим «збитковим» покаранням для керівника організації за неподання заяви про визнання його підприємства банкрутом буде залучення його до субсидіарної відповідальності.

Додатково слід зазначити, що з 29.09.2015 перелік підстав подачі заяви на «самобанкрутство» буде розширено. Законодавець додає до закону умова про те, що якщо є тримісячна прострочення по зарплаті і вихідній допомозі перед працівниками, в т.ч. колишніми, і ця прострочення в перспективі не буде погашена, то керівник зобов'язаний подати заяву про визнання підприємства банкрутом.

В рамках змін закону про банкрутство з вказаної дати буде розширено правовий статус працівників, ніж та викликана така зміна.